Серед усієї дитячої літератури нашого світу є дещо окреме, абсолютно особливе. Цілий світ, створений письменниками Скандинавії – не схожий ні на що інше, дійсно казково-справжній. І, безумовно, одним з найвідоміших творців цього світу стала Астрід Ліндґрен. Всі ми знаємо цю історію. Як і переважна більшість справжніх "оповідачів історій", вона стала письменницею фактично випадково – завдяки хворобі дочки. Дитина хворіла – і мати розповідала їй історії про веселе і здорове, надзвичайно сильне і вільне, руде дівчисько на ім’я Пеппі... Дочка одужала, а от Пеппі так і не подорослішала – навіщо? Її життя значно цікавіше і яскравіше, більш насичене і безпосереднє, ніж життя всіх тих дорослих, що живуть довкола. А заодно – і ніж життя більшості дітей, які теж живуть поряд. Але дорослі – то вже майже безнадійний випадок, вони колись чомусь зробили свій дивний вибір – і, як не дивно, продовжують його дотримуватись майже завжди до кінця життя. А от дітям ще можна допомогти, чим Пеппі завзято і займається. Не тому, що вона свята – а тому, що дійсно жива. І, до речі, саме з цього і починається шлях по-справжньому світлих душ, чи не так?
